UAEU2.JPG

11.10.2021

Відповідно до п.п. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, – це документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених ПКУ.

Заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом п.п. 14.1.48 п.14.1 ст.14 ПКУ.

Порядок застосування податкової знижки передбачений ст.166 ПКУ.

Згідно із п.п. 166.4.2 п. 166.4 ст. 166 ПКУ передбачено, що загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 ПКУ.

Враховуючи викладене, право на податкову знижку має фізична особа-підприємець, яка є найманою особою, виключно до доходів, одержаних протягом року у вигляді заробітної плати.

Відповідно до п. 4 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ (далі – СЕА ПДВ) – рахунок, відкритий платнику ПДВ в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми ПДВ, на яку платник ПДВ має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов’язань з податку.

При заповненні реквізитів отримувача у платіжних дорученнях у разі перерахування коштів з власного поточного рахунка на електронний рахунок у СЕА ПДВ:

- у полі «Отримувач» зазначається найменування платника ПДВ;

- у полі «Код» необхідно зазначити податковий номер платника ПДВ, за яким ведеться облік у контролюючих органах;

- у полі «Банк отримувача» зазначається «Казначейство України (ел. адм. подат.)»;

- у полі «Код банку» зазначається «899998»;

- у полі «№ рахунка» необхідно зазначити номер рахунка, вказаний в електронному повідомленні або отриманий в Центрі обслуговування платників за основним місцем обліку.

Відповідно до п. 3.8 Постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 зі змінами реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

У разі перерахування коштів з власного поточного рахунка на електронний рахунок у СЕА ПДВ у полі № 4 друкується роз’яснювальна інформація про призначення платежу в довільній формі. Наприклад: «перераховано з власного поточного рахунка на електронний рахунок».

Крім того, звертаємо увагу, що реєстраційна сума (ліміт), на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - реєстраційна сума) обчислюється за формулою, визначеною пунктом 200 1.3 статті 200 1 Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

Складовою формули обчислення реєстраційної суми в системі електронного адміністрування ПДВ є сума поповнення електронного рахунку.

При цьому, сума поповнення електронного рахунку – це загальна сума поповнення з поточного рахунку платника податку рахунка в системі електронного адміністрування податку, в тому числі рахунків у системі електронного адміністрування податку платника - сільськогосподарського підприємства, що обрало спеціальний режим оподаткування відповідно до статті 209 ПКУ, зазначених у підпунктах "а" - "в" пункту 200 1.2 статті 200 1 ПКУ.

Збільшення реєстраційної суми шляхом поповнення рахунка в системі електронного адміністрування податку з інших джерел чинним законодавством не передбачено.

Тобто, слід пам’ятати, що реєстраційний ліміт платника ПДВ збільшується лише на суму поповнення, яка надходить з його власного поточного рахунку.

Кошти, які надійшли з інших рахунків платника ПДВ або через інші платіжні засоби (термінали, IBOX тощо) реєстраційний ліміт платника не збільшують.

Відповідно до п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов’язані подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку (далі – Розрахунок). Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) протягом звітного періоду.

 Пунктом 2 розд. ІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.12.2020 № 773), Розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи не виплачує доходи платникам податку податковий агент та незалежно від того чи виплачені платником єдиного внеску суми такого внеску фактично після їх нарахування до сплати протягом звітного періоду.

Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), який регламентує порядок оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі військовослужбовців, не передбачає звільнення від обкладання податком на доходи фізичних осіб грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби, крім сум грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачених законом, які виплачуються з бюджету чи бюджетною установою (п.п. 165.1.10 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

При цьому, згідно з п. 168.5 ст. 168 ПКУ суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із змінами та доповненнями членами сім’ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв’язку з виконанням обов’язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до п.п. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, – це документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених ПКУ.

Заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Порядок застосування податкової знижки передбачений ст. 166 ПКУ.

Згідно з п.п. 166.4.2 п. 166.4 ст. 166 ПКУ передбачено, що загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 ПКУ.

Враховуючи викладене, військовослужбовець, який отримує грошове забезпечення, не має права на застосування податкової знижки.

Право на податкову знижку має фізична особа, яка є найманою особою, виключно до доходів, одержаних протягом року у вигляді заробітної плати.

Алгоритм нарахування податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку на суму витрат, понесених за навчання за наслідками звітного податкового року, розраховується наступним чином:

визначається база оподаткування шляхом зменшення річної суми нарахованої заробітної плати на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а також на суму податкової соціальної пільги (далі – ПСП) за її наявності (інформацію щодо сум нарахованого загального річного оподатковуваного доходу, застосованих ПСП та утриманого податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) фізичні особи отримують у вигляді довідки про доходи від свого роботодавця);

на підставі підтверджувальних документів визначається сума (вартість) витрат платника податку – резидента, дозволених до включення до податкової знижки;

 розраховується сума ПДФО на яку зменшуються податкові зобов’язані у зв’язку з використанням права на податкову знижку:

 із суми ПДФО утриманого (сплаченого) із заробітної плати за рік віднімаємо суму ПДФО, визначену як добуток бази оподаткування, зменшеної на суму понесених платником податку витрат на оплату за навчання, та ставки податку.

 При цьому сума, що має бути повернута, зараховується на банківський рахунок платника податку, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в податковій декларації про майновий стан і доходи протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

Алгоритм розрахунку податкової знижки розраховується наступним чином: визначається база оподаткування шляхом зменшення річної суми нарахованої (виплаченої) заробітної плати на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, – обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності з урахуванням положень п. 164.6  ст. 164 ПКУ. При цьому, інформацію щодо сум нарахованого загального річного оподатковуваного доходу, страхових внесків, застосованих податкових соціальних пільг, утриманого податку на доходи фізичних осіб фізичні особи отримують у вигляді довідки про доходи від свого роботодавця;

 на підставі підтверджувальних документів визначається сума витрат у вигляді частини суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, яка з урахуванням коефіцієнту, включається до податкової знижки;

розраховується сума податку на доходи фізичних осіб, на яку зменшуються податкові зобов’язані у зв’язку з використанням права на податкову знижку, шляхом різниці між базою оподаткування та понесеними платником податку витратами у вигляді частини суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, помноженої на ставку податку;

 здійснюється порівняння розрахункової суми податку на доходи фізичних осіб із сумою податку на доходи фізичних осіб, фактично утриманого із заробітної плати за рік.

У разі, якщо сума податку, утриманого із заробітної плати, перевищує розраховану суму податку, то така сума підлягає поверненню платнику податку.

         При оптовому продажу алкогольних напоїв за готівку, така розрахункова операція в обов’язковому порядку має бути проведена із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) та/або програмного РРО на повну суму покупки та повинна супроводжуватись видачею особі, яка здійснила оплату та отримує товар, розрахункового документа, встановленої форми та змісту, разом з видачею відповідного пакету документів (податкова накладна, сертифікат відповідності та інше), для обліку товару суб’єктом господарювання, який придбав такий товар.

Оптовий продаж алкогольних напоїв за готівку, хоча і не супроводжується обов’язком продавця визначати свої зобов’язання із сплати акцизного податку, але не звільняє його від обов’язку здійснювати продаж алкогольних напоїв у такий спосіб, із дотриманням вимог щодо форми та змісту розрахункових документів, у т.ч. і в частині зазначення (відображення) у розрахункових документах реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) реквізитів марок акцизного податку, методом їх введення (для РРО, що використовуються без сканеру) або сканування марок акцизного податку, якими маркована алкогольна продукція.

 Таким чином, при оптовому продажу алкогольних напоїв за готівку, така розрахункова операція в обов’язковому порядку має бути проведена із застосуванням РРО та/або ПРРО на повну суму покупки та повинна супроводжуватись видачею особі, яка здійснила оплату та отримує товар, розрахункового документа, встановленої форми та змісту, разом з видачею відповідного пакету документів (податкова накладна, сертифікат відповідності та інше), для обліку товару суб’єктом господарювання, який придбав такий товар.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі – орендна плата) (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з пп. 288.1 – 288.3 ст. 288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ із змінами та доповненнями, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» із змінами та доповненнями, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Об’єктом оподаткування фізичної особи – підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПКУ).

Підпунктом 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПКУ визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, до якого, зокрема, включаються суми податків, зборів, пов’язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи – підприємця, крім податку на додану вартість для фізичної особи – підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об’єктів житлової нерухомості.

Таким чином, оскільки орендна плата є обов’язковим платежем, який справляється у формі загальнодержавного податку та сплачується фізичною особою – підприємцем – орендарем за користування земельною ділянкою державної і комунальної власності, то ця сума включається до валових витрат фізичної особи – підприємця.

Для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування декларант має розмістити кошти в національній та іноземній валютах у готівковій формі та/або банківських металах на поточних рахунках із спеціальним режимом використання в банках України  до подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації.

Декларант відкриває в банку спеціальний рахунок та вносить на нього готівкові кошти, банківські метали через операційну касу банку за заявою на переказ готівки, а у реквізиті «Призначення платежу/зміст операції» зазначає «добровільне декларування».

Після підтвердження джерел походження грошових коштів, банківських металів декларант має право:

перерахувати грошові кошти, банківські метали на власний поточний рахунок фізичної особи, відкритий в банку України;

або зняти грошові кошти, банківські метали та закрити спеціальний рахунок;

або подати в банк заяву та використовувати надалі цей рахунок як звичайний поточний рахунок фізичної особи, відкритий для власних потреб.

Декларант додатково до документів для відкриття спеціального рахунку подає анкету та заяву.

Банк уживає заходів щодо встановлення джерел походження коштів у національній та іноземних валютах, банківських металів у випадках, передбачених законодавством з питань фінансового моніторингу.

Статтею 744 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦКУ) встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Обсяги обов’язків набувача встановлюються за згодою сторін у договорі.

У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (п. 1 ст. 749 ЦКУ).

З наведених законодавчих норм випливає, що при укладанні договору довічного утримання (догляду) відчужувач одержує дохід у вигляді вартості матеріального забезпечення та послуг з догляду (опікування), визначених у договорі.

Відповідно до п.п. «є» п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), дохід з джерелом його походження з України – будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно у вигляді, зокрема, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов цивільно-правового договору.

Фізична особа, як резидент так і нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження з України є платником податку на доходи фізичних осіб (п.п. 164.1.1 та п.п. 164.1.2 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПКУ).

Таким чином, при отриманні від фізичної особи доходу у вигляді вартості матеріального забезпечення та послуг з догляду (опікування), визначених у договорі довічного утримання, відчужувач зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Відповідно до абзацу першого п.п. 8.3 п. 8 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) сума збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – Збір) щодо задекларованих об’єктів визначається шляхом застосування до бази для нарахування Збору, визначеної згідно з п. 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, ставки 2,5 відс. щодо номінальної вартості державних облігацій України з терміном обігу більше ніж 365 днів без права дострокового погашення, придбаних декларантом у період з 01 вересня 2021 року до 31 серпня 2022 року до подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація).

Як альтернативу платник податків може обрати ставку 3 відс. із сплатою податкового зобов’язання трьома рівними частинами щорічно (абзац другий п.п. 8.3 п. 8 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).

Тобто, ставку Збору можливо зменшити з 5 відс. (9 відс.) до 2,5 відс. у випадку застосування спеціальної пільги шляхом придбання державних облігацій України з терміном обігу більше ніж 365 днів без права дострокового погашення.

Так, припустимо, що фізична особа, яка має активи, одержані (набуті) за рахунок доходів, з яких не сплачено або сплачено не в повному обсязі податки і збори відповідно до ПКУ, «переводить» такі активи у грошові кошти із наступним придбанням зазначених державних облігацій.

Якщо така «конвертація» відбудеться у періоді з 01 вересня 2021 року до 31 серпня 2022 року до подання Декларації, то декларант має право зазначити номінальну вартість таких облігацій і сплатити з неї Збір за ставкою 2,5 відс. (замість 5 відс. чи 9 відс., передбачених для коштів на рахунках банків). Як альтернативу платник податків може обрати ставку 3 відс. із сплатою податкового зобов’язання, визначеного з номінальної вартості таких облігацій, трьома рівними частинами щорічно.

Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.

 При цьому об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – об’єкти декларування) можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація), у тому числі валютні цінності (банківські метали, крім тих, що не розміщені на рахунках, національна валюта (гривня) та іноземна валюта, крім коштів у готівковій формі, та права грошової вимоги (у тому числі депозит (вклад), кошти, позичені третім особам за договором позики), оформлені у письмовій формі з юридичною особою або нотаріально посвідчені у разі виникнення права вимоги декларанта до іншої фізичної особи (п.п. «а» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).

 Враховуючи викладене, у разі якщо фізична особа володіє коштами, які розміщенні на депозитному (вкладному) банківському рахунку, з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування, то така особа має можливість задекларувати такі кошти шляхом подання Декларації та сплатити збір з одноразового добровільного декларування за відповідною ставкою.

Нарахування та сплата збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – Декларування) не здійснюються щодо таких активів фізичної особи

  1. активи (крім визначених нижчепереліченими підпунктами 2 та 3) сумарна вартість яких не перевищує 400 тис. грн. станом на дату завершення періоду Декларування;
  2. нерухоме майно, розташоване на території України, яке станом на дату завершення періоду Декларування належало фізичній особі на праві власності (у тому числі спільної сумісної або спільної часткової власності), що підтверджується даними відповідних державних реєстрів, в обсязі:

а) об’єкти житлової нерухомості:

квартира/квартири, загальна площа якої/яких не перевищує сукупно      120 кв.м, або майнові права, що підтверджені відповідними документами, на таку квартиру або квартири у багатоквартирному житловому будинку незавершеного будівництва;

житловий будинок/житлові будинки, зареєстрований/зареєстровані у встановленому порядку в Україні, загальна площа якого/яких сукупно не перевищує 240 кв.м, або житловий будинок незавершеного будівництва чи будинки незавершеного будівництва, загальна площа якого/яких сукупно не перевищує 240 кв.м, за умови наявності у такої фізичної особи права власності на земельну ділянку відповідного цільового призначення;

б) об’єкти нежитлової нерухомості – нежитлові будинки некомерційного призначення та/або нежитлові будинки незавершеного будівництва некомерційного призначення, загальна площа яких не перевищує 60 кв.м;

в) земельні ділянки, сукупний розмір яких по кожній окремій ділянці не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України;

  1. один транспортний засіб особистого некомерційного використання (крім транспортного засобу, призначеного для перевезення 10 осіб і більше, включаючи водія, легкового автомобіля з робочим об’ємом циліндрів двигуна не менше як 3 тис. куб. см та/або середньоринковою вартістю понад 400 тис грн., мотоцикла із робочим об’ємом циліндрів двигуна понад  800 куб. см., літака, гелікоптера, яхти, катера), право власності на який було зареєстровано відповідно до законодавства України станом на дату завершення періоду Декларування.

Закон України “Про запобігання корупції” виокремлює два види конфлікту інтересів:

  • Потенційний конфлікт інтересів– у особи наявний приватний інтерес у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
  • Реальний конфлікт інтересів– суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Основні складові конфлікту інтересів:

Приватний інтерес

Службові/представницькі повноваження

Суперечність між  приватним інтересом та службовими повноваженнями (для реального конфлікту інтересів)

Приватний інтерес може  вважатись будь-який майновий чи немайновий інтерес особи.

Приватний інтерес здатний впливати на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації дискреційних службових чи представницьких повноважень.

Приблизний перелік позаслужбових стосунків із фізичними чи юридичними особами, що можуть зумовлювати виникнення приватного інтересу:

- сімейні стосунки;

- особисті стосунки;

- дружні стосунки;

- стосунки, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Закон допускає необмежене коло обставин та ситуацій, що можуть свідчити про наявність приватного інтересу чи зумовлювати його виникнення за певних умов.

Невід’ємною складовою конфлікту інтересів є службові/представницькі повноваження та вплив (можливість впливу) приватного інтересу на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій під час реалізації таких повноважень.

Суперечність полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес (майновий або немайновий), а з іншого – особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має виконувати свої службові обов’язки в інтересах держави, територіальної громади, виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу.

Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України “Про запобігання корупції” зобов’язані повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника. У випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі, вона повідомляє Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно.

Разом з цим особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів зобов’язані вживати 4 основні дії:

- вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

- повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство з питань запобігання корупції чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

- не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

- вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів;

Безпосередній керівник особи або керівник органу, який може звільнити чи ініціювати звільнення працівника з посади, протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність цього працівника конфлікту інтересів, ухвалює рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.

Заходи зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів та порядок їх застосування визначені в статтях 29–34 Закону України “Про запобігання корупції”.

Якщо НАЗК одержало від особи, яка перебуває на посаді, що не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, повідомлення про наявність у неї конфлікту інтересів, упродовж семи робочих днів роз’яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Якщо особа має сумнів щодо наявності в неї конфлікту інтересів, вона має право звернутися за роз’ясненням до НАЗК. Також НАЗК розроблено Методичні рекомендації щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції від 02.04.2021 №5, з якими можна ознайомитись на офіційному сайті НАЗК

Послідовність дій посадових осіб органів ДПС, процедури вжиття заходів із запобігання і врегулювання конфлікту інтересів та пов’язаних з ним обмежень під час виконання службових повноважень, визначено у Порядку організації заходів із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів в органах Державної податкової служби, затвердженому наказом ДПС від 26.05.2020 № 226.

Наказом ДПС України 15.09.2020 р. №499 з врахуванням змін внесених наказом ДПС України від 04.06.2021 р. №568 затверджено Методичні рекомендації щодо організації роботи комісії з розгляду питань доцільності/недоцільності проведення перевірок фізичних осіб у зв’язку з припиненням платників та форми висновку доперевірочного аналізу щодо недоцільності проведення перевірки.

Відповідно до  п. 3.7 Методичних рекомендацій  визначено умови складання висновку та його передачі для розгляду на засіданні комісії, а саме:

- подання платником до органів ДПС податкової звітності із зазначенням нульових показників або неподання такої звітності за умови відсутності об’єктів оподаткування чи показників, які підлягають декларуванню відповідно до положень п. 49.2 ст. 49 Кодексу, з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Кодексу;

- подання платником до органів ДПС звітності з єдиного внеску з урахуванням положень частини шістнадцятої ст. 25 Закону № 2464;

- відсутності у платника відкритих рахунків у банках або отримання з урахуванням положень ст. 72-73 Кодексу органами ДПС податкової інформації від платника чи банків про відсутність руху коштів на рахунках такого платника протягом строку, визначеного ст. 102 Кодексу;

- відсутності інформаційних баз даних органів ДПС інформації про:

 отримання платником доходів від здійснення господарської діяльності від податкових агентів, отримання інших видів доходів від податкових агентів (крім інформації про отримання доходів, які не оподатковуються, або належні суми податку, утримані податковим агентом);

використання праці найманих працівників, нарахування (виплату) заробітної плати найманим працівникам, нарахування (виплату) фізичним особам винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами;

податковий борг, заборгованість (недоїмку) зі сплати єдиного внеску, іншу заборгованість з платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС, що виникли від провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності (без урахування податків, зборів і платежів, не пов’язаних з провадженням підприємницької чи незалежної професійної діяльності);

розстрочені, відстрочені, реструктуровані суми платежів, оскарження в адміністративному або судовому порядку рішень органів ДПС, відкриті виконавчі провадження.

Головним управлінням ДПС у Черкаській області розпорядженням від 24.09.2020 №895-р створено комісію з розгляду питань доцільності/недоцільності проведення перевірок фізичних осіб у зв’язку з припиненням. З початку року, комісією розглянуто та погоджено 2850 висновків щодо доцільності/недоцільності проведення перевірок фізичних осіб у зв’язку з припиненням платників.

07.10.2021

Відповідно до абзацу першого п. 6 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) декларант, який має намір скористатися одноразовим (спеціальним) добровільним декларуванням щодо належних йому активів фізичної особи, протягом визначеного підрозд. 9 прим. 4 розд. XX ПКУ періоду одноразового (спеціального) добровільного декларування (з 01.09.2021 до 01.09.2022) має право добровільно подати до контролюючого органу одноразову (спеціальну) добровільну декларацію (далі – Декларація) в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
     Форма Декларації та Порядок подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.08.2021 № 439.

Відповідно до п.п. 6.2 п. 6 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ Декларація подається безпосередньо декларантом до контролюючого органу, в електронній формі з урахуванням вимог, встановлених розд. II ПКУ, та особливостей, встановлених підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.

Так, згідно із ст. 42 прим. 1 розд. II ПКУ платник податків стає користувачем Електронного кабінету та набуває право, зокрема, подавати звітність в електронній формі після проходження в електронному кабінеті електронної ідентифікації онлайн з використанням кваліфікованого електронного підпису (далі – КЕП) з дотриманням вимог Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» із змінами та доповненнями та Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» із змінами та доповненнями або тих сервісів ідентифікації, використання яких дозволяється методологом Електронного кабінету.

Для подання Декларації через вебпортал ДПС фізичній особі необхідно:
     1. Увійти до Електронного кабінету, вхід до якого здійснюється за адресою: https://cabinet.tax.gov.ua, а також через офіційний вебпортал ДПС. Вхід до приватної частини Електронного кабiнету через офіційний вебпортал ДПС ініціюється користувачем кнопкою «Вхід» у правому кутку верхньої горизонтальної навігаційної панелі.

При цьому доступ до приватної частини (особистого кабінету) Електронного кабінету надається після проходження користувачем електронної ідентифікації онлайн з використанням КЕП, отриманого у будь-якого Кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, або через Інтегровану систему електронної ідентифікації – id.gov.ua (MobileID та BankID).
     Інформація щодо порядку отримання КЕП у Кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг ІДД ДПС (далі – КН ЕДП ІДД ДПС) розміщена на офіційному інформаційному ресурсі КН ЕДП ІДД ДПС (www.acskidd.gov.ua) за посиланням: Головна/«Отримання електронних довірчих послуг, у тому числі для програмних РРО».

Для входу до приватної частини Електронного кабiнету користувачу необхідно в полі «Оберіть АЦСК» обрати АЦСК, що сертифікував цей ключ, відкрити файл ключа кнопкою «Обрати», ввести пароль ключа у полі «Пароль захисту ключа», та натиснути кнопку «Зчитати». Кнопка «Увійти» активується після зчитування даних сертифікату ключа;

  1. Обрати меню «ЕК для громадян», розділ «Одноразова (спеціальна) добровільна декларація» та натиснути кнопку «Створити»;    
  2. 3. У запропонованій формі Декларації персональні дані підтягуються автоматично, але їх потрібно перевірити, та у разі наявності в таких даних помилок – виправити їх;
  3. Заповнити необхідні розділи та поля Декларації. При цьому для заповнення інформації щодо вартості активів у розд. III – IX Декларації необхідно скористатися кнопкою «+»;
  4. Після того, як всі дані внесені, зберегти Декларацію шляхом натискання кнопок «Зберегти» та «Закрити»;
  5. Виділити рядок із створеною Декларацією, натиснути кнопку «Підписати» та підписати за допомогою КЕП (у спливаючому вікні здійснити дії аналогічно для входу до приватної частини Електронного кабінету) натиснути «Підписати»;
  6. Виділити рядок із підписаною Декларацією та натиснути кнопку «Відправити».

 Слід зазначити, що переглянути відправлену Декларацію можливо в меню «Перегляд звітності» розд. «Додатково» Електронного кабінету.

Як повідомив начальник Головного управління ДПС у Черкаській області Антон Царюк, платниками податків Черкаської області за січень-вересень 2021 року до бюджетів усіх рівнів сплачено 11,7 млрд грн податків, зборів та платежів. Порівняно з аналогічним періодом минулого року до бюджетів спрямовано на 1,6 млрд грн, або на 16 відсотків більше податків, зборів та платежів.

До державного бюджету України сплачено майже 5,3 млрд грн, що на 15 відсотків, або на 706 млн грн більше порівняно з показником за відповідний період минулого року.

Місцеві бюджети Черкаської області отримали 6,4 млрд грн, що на 17 відсотків або на 940 млн грн більше порівняно з показником за відповідний період минулого року.

Також перераховані і спрямовані на забезпечення пенсійного страхування та виконання державних соціальних виплат 4,8 млрд грн єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Порівняно з показником за відповідний період 2020 року внеску перераховано на 790 млн грн більше.

Антон Царюк висловив подяку усім платникам за сумлінне виконання зобов’язань, що є свідченням патріотизму і вкладом у розвиток нашої країни та області.

Згідно з п. 6 розд. III Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547 із змінами та доповненнями (далі – Порядок), внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО) з використанням операцій «службове внесення» та «службова видача», якщо такі внесення чи видача не пов’язані з проведенням розрахункових операцій, зокрема:

 операція «службове внесення» використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання Z-звіту.

 Пунктами 7 та 8 розд. III Порядку визначено, що реєстрація видачі коштів у разі повернення товару (відмови від послуги, прийняття цінностей під заставу, виплати виграшів у державні лотереї та в інших випадках) або скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку здійснюється шляхом реєстрації від’ємної суми.

 При цьому забороняється реєструвати через РРО від’ємні суми з використанням операції «сторно».

 Якщо сума коштів, виданих при поверненні товару чи рекомпенсації раніше оплаченої послуги, перевищує 100 грн., матеріально відповідальна особа господарської одиниці або особа, яка безпосередньо здійснює розрахунки, повинна скласти акт про видачу коштів. В акті необхідно зазначити дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги), відомості про товар (послугу), суму виданих коштів, номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги).

Такий самий акт складається під час скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку або помилково вибраної форми оплати (готівка, картка, кредит тощо). В акті зазначаються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа.

Акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку, помилкової форми оплати зберігаються протягом трьох років. При цьому суб’єкт господарювання зобов’язаний надати зазначені акти контролюючим органам під час проведення перевірки.

Враховуючи викладене, у разі помилково проведеної через РРО операції «службове внесення» необхідно до закінчення робочого дня здійснити дії визначені пп. 7 та 8 розд. III Порядку.

 При цьому чинним законодавством не передбачено механізму виправлення помилково проведеної через РРО операції «службове внесення» на наступний день.

Якщо фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку порушують умови, визначені Податковим кодексом України щодо перебування на спрощеній системі оподаткування, то такі платники зобов’язані з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснене одне із порушень, перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України.

Окрім того, вказані фізичні особи – підприємці в податковій декларації платника єдиного податку додатково повинні відобразити окремо доходи, отримані від здійснення операцій, які не дають права на застосовування спрощеної системи оподаткування, та застосувати до них ставку єдиного податку в розмірі 15 відсотків.

У відомостях про власне нерухоме (рухоме) майно та/або майно, яке надається в оренду (суборенду) декларації про майновий стан і доходи:

1) зазначаються відомості про нерухоме (рухоме) майно, що перебуває у власності платника податку станом на кінець звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, відповідно до категорії об’єкта нерухомого майна.

Кожній категорії об’єктів майна призначається окремий номер: 1 – земельні ділянки; 2 – житлові будинки; 3 – квартири; 4 – садові (дачні) будинки; 5 – гаражі; 6 – водойми; 7 – автомобілі легкові; 8 – автомобілі вантажні (спеціальні); 9 – водні транспортні засоби; 10 – повітряні судна; 11 – мотоцикли (мопеди); 12 – інше нерухоме (рухоме) майно;

2) Кожний об’єкт майна відображається платником податку окремо із зазначенням у графах:

1 – коду рядка (номер за порядком);

2 – номера категорії об’єктів;

3 – місцезнаходження об’єкта нерухомого майна (країна, адреса) або марки (моделі) рухомого майна;

4 – року набуття права власності/року випуску (для рухомого майна);

5 – загальної площі нерухомого майна (значення вказується в квадратних метрах);

6 – значення власної частки в загальній площі нерухомого майна;

7 – відмітки про надання майна в лізинг, оренду (суборенду, емфітевзис), житловий найм (піднайм) (вказується позначкою «х»).

Чи потрібно заповнювати реквізит «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» у разі заповнення рядка, відведеного для зазначення даних покупця зведеної податкової накладної, складеної на суму перевищення ціни придбання товарів (послуг)/звичайної ціни самостійно виготовлених товарів (послуг)/балансової (залишкової) вартості необоротних активів над фактичною ціною?

Форма та Порядок заповнення податкової накладної затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за № 137/28267 із змінами і доповненнями (далі – Порядок № 1307).

Реквізит податкової накладної «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» заповнюється:

для постачальника (продавця) – постійно (незалежно від того, за якою операцією складається та реєструється в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна/розрахунок коригування);

для отримувача (покупця) – у випадках, визначених Порядком № 1307.

У разі заповнення рядка «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» податкової накладної заповнюється рядок «код», у якому зазначається ознака джерела податкового номера відповідно до реєстру, якому належить податковий номер особи.

При цьому відповідно до п. 15 Порядку № 1307, у разі постачання товарів/послуг, база оподаткування яких, визначена відповідно до ст.ст. 188 і 189 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ), перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг (зокрема, якщо база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів/послуг, звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/послуг або балансової (залишкової) вартості необоротних активів і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто ціна придбання/звичайна ціна/балансова (залишкова) вартість перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання), постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну – на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу – на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання/звичайної ціни/балансової (залишкової) вартості над фактичною ціною, або може скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо за кожною операцією з постачання товарів/послуг.

У податковій накладній (в тому числі зведеній), яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до п. 8 Порядку № 1307 (15 – Складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до ст.ст. 188 і 189 ПКУ, над фактичною ціною постачання). Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для зазначення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

Відповідно до п. 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків, визначених цим ПКУ, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Пунктом 93.1 ст. 93 ПКУ визначено, що майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

 - отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу та/або розстрочених (відстрочених) грошових зобов’язань та процентів за користування розстроченням (відстроченням) в установленому законодавством порядку;

 - визнання податкового боргу безнадійним;

 - набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

 - отримання платником податків внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження або в інших випадках, передбачених ст. 55 ПКУ, рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання;

 - отримання платником податків згоди контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до ст. 92 «Узгодження операцій із заставленим майном» ПКУ.

Крім того, списання податкового боргу згідно з п. 2 прим. 4 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ є підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів (абзац сьомий п. 2 прим. 4 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених п. 93.1 ст. 93 ПКУ (п. 93.2 ст. 93 ПКУ).

Порядок реєстрації обтяжень на рухоме та нерухоме майно визначено законами України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 1952) та від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 1255).

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться у строк, що не перевищує п’яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав), крім випадку, передбаченого ст. 31 прим. 2 Закону № 1952 (абзац перший частини другої ст. 19 Закону № 1952).

За результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор прав на нерухоме майно на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (абзац перший частини першої ст. 26 Закону № 1952).

Частиною другою ст. 42 Закону № 1255 визначено, що до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі – Державний реєстр) вносяться відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Відомості, внесені до Державного реєстру, є відкритими та загальнодоступними для всіх юридичних та фізичних осіб.

Держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України (частина перша ст. 42 Закону № 1255).

Держатель Державного реєстру наділяє відповідних суб’єктів повноваженнями реєстраторів Державного реєстру, які надаватимуть послуги щодо внесення записів до Державного реєстру про виникнення, зміну, припинення обтяжень, звернення стягнення на предмет обтяження та надання витягів з Державного реєстру, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина четверта ст. 42 ПКУ).

Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п’яти днів зобов’язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру (абзац третій ст. 44 Закону № 1255).

Відповідно до абзаців третього та п’ятого п. 2 Порядку ведення Державного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 зі змінами та доповненнями (далі – Порядок № 830): держатель Державного реєстру – це Міністерство юстиції України (далі – Мін’юст), що забезпечує ведення Державного реєстру; реєстратори – це суб’єкти, уповноважені держателем Державного Реєстру надавати послуги з державної реєстрації відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також звернення стягнення на предмет обтяження, приймати заяви, видавати завірені витяги з Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені Порядком № 830.

Таким чином, у разі звільнення майна платника податків з-під податкової застави орган ДПС звертається до Мін’юсту або реєстраторів Державного реєстру та/або Державного реєстру прав із заявою про припинення обтяження і виключення запису щодо обтяження рухомого та нерухомого майна з відповідних реєстрів.

Якщо після погашення заборгованості та припинення податкової застави обтяження не виключено з Державного реєстру або з Державного реєстру прав, то платнику податків необхідно письмово звернутися до органу ДПС за своїм місцем обліку щодо такого виключення.

Які ставки туристичного збору застосовуються у поточному році, якщо рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставок прийнято після 15 липня року, що передує поточному, а в попередніх періодах рішення не приймалися?

Головне управління ДПС у Черкаській області інформує, що відповідно до п.п. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 та п. 268.1 ст. 268 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) туристичний збірналежить до місцевих зборів.

Рішення органів місцевого самоврядування у відповідності до положень ст. 3 ПКУ є складовою податкового законодавства України та мають бути прийняті за правилами, встановленими ПКУ.

Пунктом 12.3 ст. 12 ПКУ встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (далі – Ради), в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесеннязміндотакихрішень.

 Відповідно до п. 5 ст. 59 та п. 1 ст. 73 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» із змінами та доповненнями акти органів місцевого самоврядування нормативно-правового характеру, прийняті в межах наданих їм повноважень, набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію, та є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Рішення вважається легітимним до моменту його оскарження у судовому порядку.

Враховуючи зазначене, у поточному році застосовуються ставки туристичного збору, встановлені рішенням Ради про встановлення ставок туристичного збору, у тому числі, якщо це рішення прийнято після 15 липня року, що передує поточному року.

За повідомленням начальника Головного управління ДПС у Черкаській області Антона Царюка, місцеві бюджети Черкаської області від ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами за 9 місяців 2021 року отримали 22,3 млн. гривень. Також від ліцензування виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним отримано 2,3 млн. гривень.

         Головним управлінням ДПС у Черкаській області у січні-вересні 2021 року видано ліцензій:

5 - на право оптової торгівлі алкогольними напоями - сидром та перрі (без додання спирту);

2 - на право оптової торгівлі алкогольними напоями, виключно пивом для виробників пива з обсягом виробництва до 3000 гектолітрів на рік;

4 - на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту);

1 - на право оптової торгівлі спиртом етиловим;

1 - на право оптової торгівлі тютюновими виробами;

2 432 - на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями;

313 - на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом);

16 - на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями - сидром та перрі (без додання спирту);

2 215 - на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами;

1 - на зберігання пального;

190 - на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки);

38 - на право роздрібної торгівлі пальним;

12 - на оптову торгівлю пальним, за відсутності місць оптової торгівлі.

нашої країни та області.

Якщо послуги з перевезення надаються перевізником (резидентом), то такі послуги підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах (незалежно від того, замовнику-резидентучи замовнику-нерезиденту надаються такі послуги).

Операції з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним,морським і річковим та авіаційним транспортом оподатковуються за нульовою  ставкою.

Нульова ставка ПДВ застосовується до операцій з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів по всьому маршруту перевезення вантажів в цілому, без поділу його на відрізки в межах митної території України та поза межами митної території України, за умови, що таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Якщо послуги перевезення надаються перевізником (нерезидентом), що не має постійного представництва на митній території України, то операції з постачання таких послуг не підпадають під об’єкт оподаткування ПДВ (незалежно від того, замовнику-резиденту чи замовнику-нерезиденту надаються такі послуги).

Контролюючі органи  проводять звірення сум нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – ЄВ) за вимогою платників, зазначених у пунктах 1, 4 і 5 частини 1 ст. 4 Закону № 2464, а саме: роботодавців, фізичних осіб – підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Підприємства, установи, організації під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується ЄВ, одночасно з видачею зазначених сум зобов’язані сплачувати нарахований на ці виплати ЄВ у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений, або за результатами звірення платника з контролюючим органом за платником визнана переплата ЄВ, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй.

Банки приймають від платників ЄВ платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які нараховується ЄВ та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум ЄВ або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум.

Довідку – розрахунок разом з розрахунковими документами на виплату заробітної плати погоджує контролюючий орган за основним місцем реєстрації платника.

Головне управління ДПС у Черкаській області  роз’яснює, що згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на1січня податкового(звітного) року.

Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

 При цьому поняття «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не є специфічним, а використовується у загальному значенні.

 Населення – це сукупність людей, які перебувають у межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До складу населення входять громадяни даної держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством (Український юридичний термінологічний словник, термінологічний словник «Ліга-Закон»).

Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи не має права надавати послуги, у тому числі побутові, суб’єктам господарювання, які не є платниками єдиного податку, та фізичним особам, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

При поверненні пального постачальнику суб’єктом господарювання – не платником акцизного податку такий суб’єкт господарювання не зобов’язаний реєструватися платником акцизного податку, як особа яка реалізує пальне.

Відповідно до абзацу першого п.п. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) особи, які здійснюватимуть реалізацію пального, підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, постійних представництв, місцем проживання фізичних осіб - підприємців до початку здійснення реалізації пального.

Згідно з п. 231.1 ст. 231 ПКУ платник податку при реалізації пального зобов’язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального та зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних (далі – ЄРАН) з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи. Право на складання акцизних накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники акцизного податку в порядку, передбаченому ст. 212 ПКУ (п. 231.4 ст. 231ПКУ). Згідно з п. 231.2 ст. 231 ПКУ особа, яка реалізує пальне будь-яким іншим особам – неплатникам податку зоб’вязана скласти акцизну накладну в одному примірнику. Відповідно до п. 231.7 ст. 231 ПКУ якщо після реалізації пального відбувається повернення частини чи всього обсягу пального особі, яка реалізує пальне, або виникає потреба у виправленні помилок, допущених при складанні акцизної накладної, показники такої акцизної накладної підлягають коригуванню шляхом складання розрахунку коригування та реєстрації його в ЄРАН. Складання розрахунків коригування здійснюється у такій самій кількості примірників, які кількість примірників акцизної накладної, до якої вони складаються. Розрахунок коригування, складений платником податку до акцизних накладних з реалізації пального або спирту етилового не платникам акцизного податку підлягає реєстрації у ЄРАН таким платником податку.

Отже, при поверненні пального постачальнику суб’єктом господарювання –не платником акцизного податку такий суб’єкт господарювання не зобов’язаний реєструватися платником акцизного податку, як особа яка реалізує пальне.

Порядок оподаткування операцій з продажу нерухомого майна регламентується ст. 172 розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III із змінами та доповненнями залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Пунктом 172.2 ст. 172 ПКУ визначено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості (крім операцій з відчуження житлової нерухомості банками в порядку звернення стягнення за договорами іпотеки, що забезпечують кредит, наданий в іноземній валюті), зазначених у п. 172.1 ст. 172 ПКУ, або від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного в п. 172.1 ст. 172 ПКУ, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ.

Дохід від продажу (обміну) об’єкта незавершеного будівництва оподатковується у порядку, визначеному ст. 172 ПКУ для об’єктів нерухомого майна.

Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, – до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни (п.п. «а» п. 172.5 ст. 172 ПКУ).

При цьому фізична особа, відповідальна за нарахування та утримання податку, у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна зобов’язана згідно з п.п. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168 ПКУ сплатити (перерахувати) податок до бюджету за місцем нотаріального посвідчення таких договорів.

Під час проведення операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності електронної довідки про оціночну вартість такого об’єкта нерухомості або звіту про оцінку, зареєстрованого відповідно до п. 172.3 ст. 172 ПКУ, та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору і вносить до Єдиної бази даних звітів про оцінку інформацію про ціну договору купівлі-продажу. Нотаріус щокварталу в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку, подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про посвідчені ним протягом звітного кварталу договори купівлі-продажу (міни) між фізичними особами, включаючи інформацію про ціну таких договорів та розмір сплаченого податку у розрізі кожного договору (п. 172.4 ст. 172 ПКУ).

Пунктом 43.1 ст. 43 ПКУ передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до ст. 43 ПКУ, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або на єдиний рахунок, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (п. 43.2 ст. 43 ПКУ).

Обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації про майновий стан і доходи (далі – Декларація) за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені (п. 43.3 ст. 43 ПКУ).

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку, на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов’язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку (п. 43.4 ст. 43 ПКУ).

Згідно з п. 43.5 ст. 43 ПКУ контролюючий орган не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У разі повернення сум податку на доходи фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків Декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу, відповідне повідомлення надсилається контролюючим органом до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення шістдесятиденного строку з дня отримання відповідної податкової Декларації.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з п.п. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755 – VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 ПКУ, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, зокрема, як частина суми процентів, сплачених цим платником за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до ст. 175 ПКУ.

Так, платник податку – резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року (п. 175.1 ст. 175 ПКУ). Тобто, повернення податку на доходи фізичних осіб може здійснюватися лише в межах сум, які фактично надійшли до бюджету від конкретного платника податку у звітному році.

Таким чином, якщо умовами молодіжного житлового кредиту передбачено повну або часткову компенсацію за рахунок бюджетних коштів відсотків за таким кредитом, то претендувати на податкову знижку одержувач такого молодіжного кредиту може тільки в частині особисто сплачених ним процентів, але при дотриманні інших умов, виконання яких є обов’язковим для отримання права на податкову знижку. При повній компенсації процентів за кредитом за рахунок бюджетних коштів платник податку не має законодавчих підстав на податкову знижку за таким кредитним договором.

Застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) регулюється Порядком реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 23.06.2020 № 317 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547» із змінами та доповненнями (далі – Порядок № 317), який розроблений відповідно до ст. 7 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями.

 Відповідно до п. 2 розд. II Порядку № 317 під час реєстрації кожному ПРРО фіскальним сервером ДПС (далі – фіскальний сервер) автоматично формується та присвоюється фіскальний номер.

Фіскальний номер ПРРО становить унікальний числовий порядковий номер реєстраційного запису в Реєстрі програмних реєстраторів розрахункових операцій, відповідно до алгоритму його формування.

Фіскальний номер ПРРО не змінюється у разі перереєстрації ПРРО, внесенні змін у дані про ПРРО і зберігається за ПРРО до дати скасування його реєстрації.

 Пунктом 3 розд. II Порядку № 317 встановлено, що для реєстрації ПРРО складається Заява про реєстрацію програмних реєстраторів розрахункових операцій за формою № 1-ПРРО (далі – реєстраційна заява за ф. № 1-ПРРО) (J/F 1316603) (додаток 1 до Порядку № 317). Реєстраційна заява за ф. № 1-ПРРО в електронній формі з дотриманням вимог законів у сфері електронного документообігу та використання електронних документів подається за основним місцем обліку суб’єкта господарювання як платника податків до фіскального сервера засобами Електронного кабінету (портального рішення для користувачів або програмного інтерфейсу (API)), або засобами телекомунікацій.

У реєстраційній заяві за ф. № 1-ПРРО зазначається локальний номер ПРРО, який присвоюється такому ПРРО суб’єктом господарювання. Локальний номер ПРРО становить числовий номер, він є унікальним серед номерів, що присвоюються суб’єктом господарювання у довільному порядку ПРРО для його реєстрації та застосування у відповідній господарській одиниці.

Локальний номер ПРРО зберігається за ПРРО до дати скасування реєстрації ПРРО.

 Фіскальним сервером здійснюється автоматизована обробка реєстраційної заяви за ф. № 1-ПРРО, за результатами якої ПРРО реєструється або формується відмова в реєстрації ПРРО. Про результати обробки реєстраційної заяви за ф. № 1-ПРРО, суб’єкту господарювання надається або направляється інформація засобами Електронного кабінету або засобами телекомунікацій:

 у день отримання реєстраційної заяви за ф. № 1-ПРРО, якщо реєстраційна заява за ф. № 1-ПРРО, надійшла не пізніше 16.00 робочого (операційного дня);

 не пізніше наступного робочого дня, якщо реєстраційна заява за ф. № 1-ПРРО надійшла після 16.00 робочого (операційного дня).

 Така інформація направляється у вигляді квитанції, що є електронним повідомленням, яке формується у форматі, затвердженому в установленому законодавством порядку, програмним забезпеченням контролюючого органу за результатами ідентифікації, обробки електронного документа (далі – квитанція) (п. 4 розд. II Порядку № 317).

 У разі відсутності підстав для відмови у реєстрації ПРРО реєструється шляхом присвоєння програмним забезпеченням фіскального сервера фіскального номера ПРРО із внесенням даних до Реєстру ПРРО.

 Датою реєстрації ПРРО є дата формування фіскального номера ПРРО.

 Про реєстрацію ПРРО суб’єкту господарювання направляється інформація у квитанції із зазначенням присвоєного під час реєстрації фіскального номера ПРРО (п. 5 розд. II Порядку № 317).

 За наявності підстав для відмови в реєстрації ПРРО фіскальний сервер формує повідомлення про відмову в реєстрації ПРРО із зазначенням підстав для такої відмови (п. 6 розд. II Порядку № 317).

Головне управління ДПС у Черкаській області повідомляє, що  з 1 вересня 2021 року стартувало одноразове (спеціальне) добровільне декларування – податкова амністія і триватиме до 1 вересня 2022 року.

 Громадянам України надається право подати одноразову добровільну декларацію із зазначенням активів, з яких не були сплачені податки і збори до 01 січня 2021 року, без зазначення джерела походження задекларованих активів.

 У добровільній декларації не потрібно буде вказувати інформацію про джерела походження задекларованих активів.

Щодо задекларованих активів, з яких громадянин сплатить збір, держава гарантуватиме йому звільнення від відповідальності за порушення податкового, валютного законодавства.

Декларування реального майнового стану надасть змогу безперешкодно витрачати кошти в майбутньому.

Відповідно до п.п. 170.1.3 п. 170.1 ст. 170 розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) нерухомість, що належить фізичній особі - нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу - підприємця або юридичну особу - резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів

 Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податку.

Враховуючи вищевикладене, незалежно від того, що фізична особа – нерезидент має постійне місце проживання в України, здавання в оренду нерухомого майна здійснюється відповідно до вимог п.п. 170.1.3 п 170.1 ст. 170 ПКУ, тобто через фізичну особу - підприємця або юридичну особу - резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів.