UAEU2.JPG

У травні 1944 року сталінський режим підготував і здійснив силами НКВС-НКДБ спецоперацію примусового виселення корінного народу Криму – кримських татар. Їх загнали у товарні вагони і повезли у Сибір і Середню Азію. Внаслідок депортації загинув майже кожний другий представник кримськотатарського народу.

Весна буяла. Природа ігнорувала війну, яскрава зелень радувала очі, а напоєне пахощами квітів повітря вмикало інстинктивне бажання жити. У цей час – вранці 18 травня 1944 року – у домівки кримських татар прийшли люди зі зброєю. Понад 32 тисячі бійців військ НКВС обходили усі помешкання кримських татар і оголошували ультиматум: у найкоротший час взяти все необхідне, дітей і немічних старих, повантажитися на вантажівки і під конвоєм їхати до залізничних станцій. Тих, хто чинив опір, за свідченнями очевидців, розстрілювали на місці. Нажаханих людей на залізниці «під зав’язку набивали» у товарні вагони. До четвертої дня 20 травня 1944 року кримських татар у Криму не стало. Їх відправили в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, а також у Росію – в Марійську АРСР, на Південний Урал і в Костромську область. Під час кількатижневої дороги депортованих майже не годували і не поїли. Туалетом слугувала дірка у підлозі вагона.

У телеграмі на ім’я Сталіна НКВС прозвітував про виселення 183 155 осіб. В основному, це були жінки, діти і люди похилого віку. Бо ж чоловіки в цей час іще воювали на фронтах Другої світової війни у лавах Червоної армії. Самі кримські татари нарахували 423 100 депортованих.

Від нелюдських умов перевезення, а також у перші роки після переселення загинуло понад 46% депортованих кримських татар. Але й у місцях спецпоселень, завдяки своїй терплячості і працелюбності, кримські татари зуміли пристосуватися і вижити. Тоді ж, 4 липня 1944 року, НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що спецоперація «переселення кримських татар» завершена. Але згодом з’ясувалося, що забули про родини кримських татар, які жили на Арабатській стрілці. Щоб не накликати «гнів вождя», 20 липня карателі вигнали людей із домівок, посадили на старий баркас і затопили його в Азовському морі. Тих, хто намагався врятуватися, добили із кулемета.

Хіба таку жорстокість можна забути? Й чи можна виправдати чи простити? Мабуть кожна цивілізована людина скаже однозначно – НІ!

Інформація відділу з питань внутрішньої політики зав матеріалами Інтернет видань