Загальні відомості про місто

Рік утворення : 1947

Площа: 1 тис. кв.км. 4,6 відсотка території області.

ДЕНЬ МІСТА - остання неділя травня

Географічне розташування

Район розташований у лісостеповій зоні.

Місто  знаходиться в центральній частині Черкаської області, за 120 кілометрів від обласного центру - міста Черкаси. Територія міста розташована на правому березі тихоплинної річки Шполка в її мальовничій долині на межі Катеринопільського і Звенигородського районів. Із заходу на схід територію міста перетинає магістральна колія Одеської залізниці, станція Багачеве, яка поділяє місто на дві частини. Основна частина забудови міста зосереджена південніше залізниці. Відстань до вузлової станції ім.Т.Г. Шевченка Південно – Західної залізниці (м. Сміла) – 85 км.

Відстань до столиці м. Київ – 220 км.

Відстань до морського порту м. Одеса – 420 км.

Кордони

Має зручне економіко-географічне розташування на межі Катеринопільського і Звенигородського районів в центральній частині Черкаської області. Із заходу на схід територію міста перетинає магістральна колія Одеської залізниці, на якій розташована станція Багачеве. Основна частина забудови міста зосереджена південніше залізниці. Територія міста понад 1100 гектарів.

Історична довідка

(походження назви, перша згадка в літописах, важливі історичні події)

Ватутіне – місто обласного підпорядкування в Черкаській області, до якого входить також село Скаливатка. Назва міста походить від прізвища радянського полководця часів Другої світової війни, Героя Радянського Союзу Миколи Федоровича Ватутіна.

Місто засноване і виросло при освоєнні Юрківського та інших буровугільних родовищ поблизу с.Юрківка Звенигородського району. В 1947 році розпочалось будівництво Юрківського буровугільного комплексу у складі видобувних, переробних і допоміжних підприємств, а 19 квітня 1947 року селище Шахтинське було перетворене в селище міського типу і назване ім’ям генерала армії М.Ф. Ватутіна. В травні 1952 року селище Ватутіне віднесене до міст районного підпорядкування, а з 26 червня 1992 року - стало містом обласного значення. Міській раді підпорядковане село Скаливатка.

Місто Ватутіне знаходиться в центральній частині Черкаської області, за 120 кілометрів від обласного центру - міста Черкас.

Територія міста понад 11 квадратних кілометрів, в тому числі – 226 гектарів парки та сквери. Площа водоймищ понад 100 гектарів, лісові насадження понад 600 гектарів, з корисних копалин міста велике значення мають вторинні каоліни, родовища яких практично невичерпні та є сировиною для виробництва вогнетривів. Є поклади граніту, суглинки гончарні, керамзитові глини, пісок для силікатної цегли, бентонітові глини, буре вугілля.

Місто представлено розвитком видобутку енергетичних матеріалів, яка складає 46,1% питомої ваги промисловості міста. Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – 41,7% (ПАТ «Ватутінський м’ясокомбінат», ПАТ «Ватутінський хлібокомбінат»); виробництво деревини та виробів з деревини – 2,8% (ТОВ «Гален-1», ТОВ «АСАР», ПП «Древекс»); виробництво інших неметалевих мінеральних виробів (будматеріалів та скловиробів) – 2,1% (ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» (виробництво цегли)).

Активно розвивається мале підприємництво. Питома вага надходжень від підприємств малого бізнесу до міського бюджету складає 40,9%.

Обсяг іноземних інвестицій на одну особу – 142,8 доларів США. Черкаська область відзначається різноманітністю природних умов і багатством природних ресурсів, що в майбутньому сприятиме зростанню інвестиційної привабливості міста, і це в свою чергу ефективно позначатиметься на зростанні економіки області і країни в цілому.

Міська лікарня розрахована на 92 ліжка та 650 відвідувань на день в поліклініці. Стаціонар лікарні має такі відділення: терапевтичне, загально – хірургічне (яке об’єднує ліжка хірургічного, травматологічного, урологічного та ЛОР-профілю), гінекологічне з дитячими ліжками, інфекційне. В структуру поліклініки входять фізіотерапевтичне, стоматологічне відділення, лабораторія та кабінети лікарів ( всього 14 спеціальностей). В лікарні є своя аптека. Лікарня обслуговує населення міста Ватутіного та 3-х сіл : Чичиркозівка, Юрківка, Стецівка Звенигородського району. На території міста працює 14 аптек та аптечних кіосків. Згідно рішення Ватутінської міської ради від 10.10.2013 №44-1/VI зі змінами від 15.11.2013 року створено комунальний заклад   «Центр первинної медико – санітарної допомоги м.Ватутіне Черкаської області», який розпочав свою роботу з 02.01.2014 року. В своєму складі КЗ «ЦПМСД» має 2 лікарські амбулаторії, де працюють сімейні лікарі, терапевти, педіатри, стаціонар з денним перебуванням хворих.

Мережа закладів освіти налічує 4 загальноосвітніх школи І-ІІІ ступенів (з них 1 – спеціалізована), 4 дитячих дошкільних заклади; станція юних техніків, дитяча юнацька спортивна школа, філія Черкаського медичного коледжу, державне професійно-технічне училище №2 ім.В.Ф.Орлова.

Серед закладів культури – два клубні заклади: міський Палац культури та будинок культури с.Скаливатка; два бібліотечні заклади: міська бібліотека для дітей та бібліотека для дорослих; дитяча школа мистецтв, міський історичний музей та кінотеатр «Жовтень». 9 колективів художньої самодіяльності міського Палацу культури носять почесне звання «народний аматорський».

 День села - перша субота серпня

Точної дати заснування села Стецівка ще не виявлено. Але до наших часів дійшли легенди, випадкові записи та твердження, із яких, вивчаючи історію краю, можна прийти до висновку про століття і навіть десятиліття першопочатку.

Життя у цьому  краї почало зароджуватися тільки в  кінці ХVІ – на  початку ХVІІ ст.. Про це засвідчує історія краю, що в ті часи інтенсивно заселялася ця місцевість.  Але можна тільки припустити, що у 1628 році тут заявилися перші поселенці, або ж виник перший невеликий хутір, про це свідчить легенда.

Про назву і заснування села існує легенда в якій розповідається, що в той тяжкий час,коли цю місцевість постійно грабували татари, двоє молодих козаків із своїми родинами залишили своє місце постійного проживання і прямували у ще незнані краї, шукаючи нове місце для проживання. В дорозі, спочиваючи на березі річки в  «Гнилому лісі», козак Кисіль запропонував у цьому мальовничому місці залишитися і поселитися. Після деяких міркувань козак Стець не погодився, бо його дружина була вагітна, тому треба було йти до поселення людей. В дорозі дружина козака Стеця народила дочку. Ця подія трапилася у невеличкому ярку, в якому з-під землі витікав струмок, навколо ріс невеликий ліс. Стець збудував оселю і впорядкував струмок, де брав воду.

В легенді стверджується, що родина першопоселенця нараховувала 9 осіб: двох дочок,чотирьох синів,господаря, його матері та дружину. У цьому ярку оселю Стеця декілька раз грабували, навіть палили, після чого це місце проживання покинули. Для проживання вибрали місце коло річки, де вона повертала в західному напрямку. За переказом, на цьому місці проживання коли родина Стеця перебралася на  «острів», 1770 року було побудовано церкву. Перше місце проживання до сьогодні має назви Стеців Яр та Стецева Криниця, яка існує до сих пір. На новому місці родина Стеця прожила недовго і десь в середині ХVІІІ сторіччя переселилася на «острів», який обмивала річка, розділившись в цьому місці на два рукави,  і особливо в весняній повені. В міру заселення острова та будівництва греблі в середині ХІХ  ст. правий рукав річки було засипано і острів зник. В легенді розповідається, що представники родини Стеця контролювали заселення села прийшлими людьми, надаючи їм місця під забудову.   

Із архівних джерел у 1770 році в селі побудовано Свято-Дмитрівську, дерев’яну, 5-го класу церкву.

1795 рік- село Стецівка належало пану бригадиру Федору Андрійовичу Лопухіну. В селі проживало 1246 чоловік.

1864 рік-жителів 1432 чоловіків.

1885 рік-жителів 1780 чоловік.

1896 рік-жителів 2585 чоловік.

1900 рік-жителів 2946 чоловік.

Село Стецівка було закріпачене 1783 року російською царицею. Чи закріпостили його до цього часу поляки відомостей на має. Село і весь край заселяли в основному козаками  і менше прийшлими людьми.  Після зруйнування Січі частина козаків залишилася на поселенні в Звенигородщині, частково і в селі Стецівка.

У селянську реформу 1862 року було проведено і адміністративний поділ.

Так Звенигородський повіт Київської Губернії мав 21 волость, в тому числі і Стецівську.  У Стецівську волость входило  13 сіл:

       1.Стецівка         8. Чичиркозівка

       2.Княжа             9. Кам’яноватка

       3.Скотареве      10. Товмач

       4.Кирилівка      11.Вікнене

       5.Рушківка        12. Лозоватка

       6.Іскрене           13.Устимівка

       7.Капустино

         Перша згадка про поміщиків Стецівки датується 1795 роком.  Ним був бригадир Лопухів Федір Андрійович, який мав у Стецівці лише господарський двір.

         1830 року згадується пан Суходубовський, слідів про нього практично не залишилось.

         Наступним власником села став генерал-лейтенант Гірс М.П., в нього було три дочки: старша дочка вийшла заміж і виїхала, до середньої  пристав у прийми маршал  Протопопов  М.Ф., найменша Катерина вийшла заміж за Микиту Крицького.  Протопопов незабаром помер, його дружина виїхала.  Микита Крицький в селі побудував маєток, посадив сад, насипав греблю через річку.

Першим поселенням села можна вважати місце, куди переселився козак Стець із  своєю родиною із «Стецевого Яру».

Подальший розвиток села продовжувався із зародженням хуторів. Це «Куток», «Яр», «Дерев’янівка», «Біланівка», «Хрещатик», «Гнидівка», «Хутір», «Сад», «Крент», «Вигін», «Селянка»,  «За заводом».

         «КУТОК» - місце постійного поселення родини Стеця. На цьому місці його родина проживала  понад 250 років. Куток сьогодні називається «Партизанським провулком.»

         «Яр» - одне із перших поселень у селі, що байраком проходить до «Крицького саду», таку назву має цього часу.

         «Дерев`янківка» - нині права частина вулиці Малиновського. З людських переказів відомо, що на цій вулиці поселився і проживав козак, який ходив на дерев’яній  нозі. Від цього і назва.

         «Біланівка» - 1800-го  року на ярку вулиці поселився Білан Йосип із двома синами, а пізніше і його родичі. Так їх поселення отримало назву «Біланівка».

         «Хрещатик» - це продовження «Біланівки» за перехрестям дороги, що веде на «Гнидівку». Швидше за все пани Протопопови, чий маєток стояв у «Саду», назвали цю частину вулиці «Хрещатиком».

         «Гнидівка» - перше поселення тут, з’явилося в середині 60 –х років ХІХ ст..

Назва згадується в 1864 році, мабуть назва цієї місцевості дуже давня.

         «Хутір» - нині вулиця Залізнична. Перше поселення, як свідчать жителі села, з’явилося 1860 року.

         «Сад» - назва з’явилася за часів Радянської влади. Після знищення панських будівель  залишився сад, який селяни почали забудовувати.

         «Крент» - це хутір знаходиться в кінці «Хрещатику» ліворуч поміж річкою та залізницею.

         «Вигін» - нині вулиця Гагаріна. Швидше за все на цю вулицю люди виганяли худобу, яку пастухи гнали на пасовице.

         «Шостий куток» та «Селянка»  -  хутори, перший виник у 20-х роках, другий – у другій половині ХХ ст..

         «За заводом» - поселення за панським горілчаним заводом, нині вулиця Горького.

 380 жителів села брали участь у боях на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 194 загинуло,108 нагороджено орденами і медалями.

День села - остання неділя червня

На безмежних просторах могутньої неньки України, на правобережжі Черкаського краю, на невисоких пагорбах, тоне у кучерявій зелені садків і лісів мальовничий куточок Звенигородщини – наше рідне село ЧИЧИРКОЗІВКА.

 Полями золотистими,

 Лісами буйнолистими,

Розлогою долиною

З вербою та калиною

Над Чичиром голубим

В цвіту – вінку вишневому

У запаху серпневому

Розкинулась вона –

Душі і серцю дорога

Мила наша ЧИЧИРКОЗІВКА –

Найрідніша наша сторона.

Розташоване село в 7 – ми кілометрах від міста Ватутіне і в 14 – ти кілометрах від міста Звенигородка.  Площа села становить 265 га. Засноване до 1864 року.

Село має прадавню історію, так як на околиці села було виявлено залишки поселення трипільської культури та курганний могильник ранньоскіфських часів. Чичиркозівське прамісто було одним із найбільших у світ історичних поселень мідно-кам’яного віку. Його площа сягала 300 га землі.  На розкопках міста трипільської цивілізації у 1973 році у селі Чичиркозівка побував відомий військовий топограф Костянтин Шишкін із своїми колегами. Знахідки із Чичиркозівського міста доби енеоліту на даний час експонуються у Тальнівському музеї історії хліборобства.

Назва села походить від назви річки Чичир, яка протікає через село та першого поселенця на прізвище Коза. До Великої Жовтневої соціалістичної революції (1917 ) село належало поміщиці Білявській, яка мала 700 га землі.

 Була зведена Свято – Миколаївська церква, на честь святого Миколая. Церква була дерев’яна, належала до 6-го класу. Землі мала 35 десятин. У 80-х роках ХІХ століття парафія церкви налічувала 471 чоловіка та 480 жінок. У церковнопарафіяльній школі навчалося 15 учнів, в тому числі 4 дівчат. Священиком був А.Н. Николаєвич.

 З 1917 по 1923 роки влада переходила то до повстанців УНР то до червоних більшовиків. З 1923 року владу в селі остаточно взяли червоні комісари. У 1922 році було утворено сільську раду. Першим головою сільської ради був Чередніченко Ф.З. – моряк балтійського флоту, учасник штурму Зимового палацу. У 1927 році побудували школу. Радянська влада у селі встановилася у 1918 році. В 1919 році в селі створено комсомольську організацію. У 1925 році для спільного обробітку землі було створено товариства, які потім, навесні 1930 року були примусово об’єднані в артіль «Плугатар». Згодом було створено колгосп, який до радянсько-німецької війни займав одне із передових місць в районі. Але були і такі хто не бажав іти в колгосп, це перш за все заможні селяни. У 1938 році була створена партійна організація. Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалася рільнича бригада колгоспу імені Калініна (центральна садиба в селі Княжа)

28 серпня 1941 року село було окуповане  нацистами (фашистськими військами). 220 жителів села брали участь у боях Другої світової війни, 123 з них загинули, 104 нагороджені орденами й медалями СРСР. Воїнам, які віддали життя в боротьбі з фашистськими загарбниками при визволенні села,  встановлено пам’ятник. Після звільнення села від нацистів, село було повністю відбудоване та електрифіковане.

День села - 14 жовтня

Світе тихий, краю милий, моя Україно; - писав Тарас Шевченко про любі серцю, але бідні села рідного краю.

До таких сіл належала і наша Юрківка, що розкинулась на берегах лагідної річечки Шполки, що бере вона свій початок з низьких, заболочених місць Шполи.  Протікаючи блакитною стрічкою з північного сходу на південний захід впадає в Гнилий Тікич, на східній околиці смт. Єрки.

Юрківка розташована в південній частині Звенигородського району Черкаської області. Протяжність з північного заходу на південний схід становить 7,5 км. Ширина близько 1,8 км. Площа села становить 13,5 кв. км. Дворів у ньому налічується 1470, а жителів 2720 чол.

Відносно назви села існують різні легенди та перекази. Одні твердять, що ця назва походить від імені козака Юрка, який збудував свій хутір в східній частині села. Можливо це так, тому, що до сих пір село умовно ділиться на Юрківку – східну частину, і Подарівку – західну частину. Назва ж Подарівка має таку історію: колись це поселення належало пані Старестіні, яка вмираючи подарувала волю своїм селянам. А звідси і назва Подарівка.

Інша легенда відносно назви села твердить, що колись цю територію завоювали турки і спорудили тут укіплення «Юрок», з турецької міцна, хоробра. Коли турків розбили, то люди, що були в полоні,  звільнившись від неволі, оселились поруч і назвали своє поселення Юрківкою.

Археологічні розкопки свідчать, що на території села існували житла людей, що належать до епохи пізнього Трипілля. У північно східній частині Юрківки ще й досі знаходять артефакти трипільської культури.

Відомо, що під час визвольної війни 1648 – 1654р.р. під проводом Б. Хмельницького французький інженер картограф де Боплан склав генеральну карту України на якій Юрківки ще не було. Архівні матеріали за 1765 рік свідчать, Юрківка виникла як слобода. Слободи, як відомо засновувались за згодою поміщиків на необжитих землях з метою розширення панських маєтків. Першим поселенцем якому було надано свободи ( звідси і слобода) був селянин Юрко. Дана слобода виникла недалеко від 1762 року і в ній було всьго 50 жителів.

Так в кінці вісімнадцятого століття, після смерті старостихи Звеногородської Соломенії Салтикової царський уряд віддав староство Звенигородське, в складі якого була і Юрківка, можновладцю Феліксу Потоцькому на 50 років.

Відомо, що навіть до скасування кріпосного права в 1861 році, село було вільним. Ним управляв староста та сільський піп. Старосту обирала громада за поданням волосного старшини із заможних людей. Староста відав справами села, збирав податки з селян, часто на свій власний розсуд, розглядав скарги та сварки.

В селі існувало общинне землеволодіння із властивою для нього круговою порукою. Господарство було натуральним. Промисловість була представлена 5ма кузнями. Було в селі 14 вітряків. Місцевого торгу не було, люди ходили до Звенигородки коли мали щось купити чи продати.

В пореформенні роки прискореними темпами йшло будівництво залізниць, що сприяло встановленню тісних економічних зв’язків між промисловими центрами Росії та України, швидкому розвитку промисловості та торгівлі.

Розвиток капіталізму торкнувся нашого села на місці впадіння р. Суха Шполка у Шполку. Тут стояв хутір, що належав козаку Бурбаку. У 1881 році по цій території пройшла перша залізнична колія, що сполучила Цвіткове та Козатин. Будували залізницю приватні особи, які сплатили Бурбаку за хутір та знесли його та на цьому місці спорудили залізничний міст, який і зараз зветься Бурбаків

Розвиток капіталізму супроводжувався зрушеннями і в галузі освіти. Так у 1876 році було відкрито церковно-приходську школу. Це однокласна школа з трьохрічним терміном навчання ( зараз зруйнована). Завідував нею пан-отець Павло Калашацький.

У 1881 році відкрилась міністерська однокласна школа з трьохрічним строком навчання (3 групи). Для неї було споруджене нове приміщення ( зараз стара церква). У 1898 році ця школа була розширена ще на один клас (2групи) і стала двокласною. Одночасно з цим була запроваджена форма для учнів: синя гімнастерка, картуз з гербом і синя сукняна шинель.

Ніяких культурних закладів в селі не було лише церква та дві корчми. Це ті місця де змучені тяжкою працею селяни могли відвести свою душу. На місці старої школи спорудили дві великі комори для ярого та озимого хліба. Крім того в селі була: одна православна церква; одна двохкласна народна школа; два водяних млини; 23 вітряки; 4 кузні; 2 крупорушки; 2 запасних хлібних магазини.

Під час громадянської війни 1917-1921р.р. Юрківка неодноразово переходила з рук в руки. В 1919 році в селі організували комнезам. Першим головою його був Білоус Максим Данилович. У1920 році школа стала семирічною. У1927 році заснували перше товариство спільного обробітку землі  «ТСОЗ». Восени 1929 року під час масової колективізації в Юрківці було організовано 5 колгоспів. В1930 році в результаті укрупнення та об’єднання залишилось три колгоспи, а в січні 1931року вони об’єднались в один. Назвали його «Соціалістичний наступ». Першим головою був Паласюк А.Р. 1932 році «Соціалістичний наступ» було розукрупнено і утворено знову три колгоспи: ім. Ворошилова; Жовтень та ім. Молотова. Частини села де знаходились відповідні колгоспи до цих часів носять такі назви.

В 1928 році геолого розвідувальна партія провела розвідку і зайшла значні поклади бурого вугілля, а вже на початку 1929 року на землях Юрківки довоєнної провісниці м. Ватутіне було відкрито шахту «Октябрина» і покладено початок шахтинському селищу.

В 1928-1930 р.р. в селі збудували лікарню, клуб. До 1941року біля села була збудована електростанція потужністю 1500кВт та невелика пекарня.

30 липня 1941року німецькі війська окупували Юрківку. Зразу німцями було розстріляно голову та секретаря сільської ради. Під час окупації в селі діяла підпільна група, яку очолював Плахта І.М.

З 24 січня по17 лютого 1944 року тривала знаменита Корсунь – Шевченківська битва. 28 січня в м. Звенигородка зустрілись війська Першого та Другого Українських фронтів замкнувши кільце. Ось тоді і почалися запеклі танкові  бої. Для прориву кільця оточення німці стягнули до Звенигородки 8 танкових дивізій та 600 літаків. Кровопролитні бої точилися під Юрківкою де ворог намагався прорватись. В боях за Юрківку проявив стійкість і відвагу навідник 1451-го легкого артилерійського полку молодший сержант Максим Коняшкін. В одному бою він підбив два танки, два бронетранспортери та знищив два взводи піхоти, за що був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. При в’їзді в Юрківку з боку Звенигородки встановлено обеліск з меморіальною дошкою на ознаменування цього подвигу. На фронтах Другої Світової війни боролись 445 жителів села. 170 із них загинули, а 60 воїнів нагороджено орденами і медалями.  Миколі Север’яновичу Лебедєву за героїзм проявлений при форсуванні річки Одер присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Село звільнено від окупації 8 березня 1944 року.

На зранених землях Юрківки розпочався новий наступ на поклади підземних скарбів. У 1946 році було відбудовано шахту «Октябрина», а весною 1947 року почалося освоєння Юрківського вугільного розрізу, для видобутку бурого вугілля відкритим способом. Побудували цегельний завод, відкрили кам’яний кар’єр, ремонтну майстерню, зводилися корпуси Юрківської теплоелектроцентралі та Юрківської брикетної фабрики. У 1952 році ЮТЕЦ дала перші кіловати електроенергії, а ЮБФ перші тони буровугільних брикетів. Росло робітниче селище шахтарське, що тепер називалося Юрбас і було підпорядковане Юрківській сільській раді.

Указом президії Верховної Ради УРСР від 19 квітня 1949 селище Юрбас і території новобудов була перетворена на селище міського типу і названа іменем генерала армії Ватутіна. У травні 1952 року селище Ватутіне віднесене до категорії міст районного підпорядкування.

Після війни в Юрківці всі поодинокі і гуртові  могили були розкопані, а рештки загиблих були перепоховані в братській могилі в центрі села. В 1959 році над могилою було встановлено пам’ятник. Весною 1970 року учнями 10го класу біля могили було висаджено каштанову алею під керівництвом Захарченко П.О. тодішнього директора школи.

25 – 27 листопада 1969 року в Москві відбувся третій Всесоюзний з’їзд колгоспників делегатом якого був голова колгоспу Половинко Арсентій Улянович, який був головою колгоспу з 1947 по 1983р.р. На кошти колгоспу у 1959 році було збудовано дитсадок, а в 1970 році розкрила свої двері нова школа, в якій навчалося близько 400 учнів. Є в селі 9 магазинів; почтове відділення; ФАП; бібліотека; будинок культури. Через річку збудовано два автомобільних та один пішохідний мости, які мають значення не тільки для села, а і для народного господарства в цілому. Юрківка є одним з найкращих сіл області, про що свідчать численні грамоти обласної  ради.

Під час Українсько – Російської війни, що почалась в 2014-му році участь у бойових діях брав 31 житель села. Багато з них нагороджені медалями та бойовими відзнаками.