Багато сплинуло  часу, як відгриміли останні залпи Другої світової війни, відпалали пожежі. Але в пам’яті спливають постаті загиблих та померлих співвітчизників, і немає сили, яка б вирвала із серця пам'ять про них. Вони живуть між нами, дивляться на нас із гранітних обелісків та бронзових погрудь, вічним вогнем палають їх серця, їх голос відчувається в шелесті дерев, що ростуть біля їх могил.

Вісімдесят років тому, 22 червня 1941 року незважаючи на таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) і тісне військово-економічне співробітництво між Німеччиною та СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Кровопролитна війна довгі п’ять років нівечила нашу землю, забирала життя людей, які могли  б жити, працювати, творити.

Слід зазначити, що Україна зазнала найбільших втрат не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу. Українці понесли людські втрати більші, ніж Велика Британія, Канада, США і Франція разом узяті. За різними оцінками, в нашій країні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни перетворилося понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

Ми, українці, ніколи не забудемо жахливих подій тієї війни, від якої постраждала чи не кожна українська родина. Нас усіх пронизує біль  від втрат близьких чи далеких родичів, які загинули, зникли безвісти чи повернулися додому скаліченими. Пам’ять про жертви Другої світової війни назавжди залишиться у серцях українців.

На початку ХХІ століття українці знову боронять рідну країну від агресора, який цього разу прийшов із сходу. Україна знову несе людські та матеріальні втрати. Родини втрачають своїх годувальників, батьки – дітей, а діти – батьків. Але наші мужні захисники, як і багато років тому їх діди та батьки, проявляють військову майстерність і гідно протистоять ворогу, захищаючи свободу та територіальну цілісність рідної землі. Я щиро вірю в незламний дух наших патріотів та в те, що в Україні нарешті настане довгоочікуваний мир і світанки ніколи більше не здригатимуться від слова «війна».

Шановні мешканці Ватутінської територіальної громади, у цей скорботний день віддамо шану всім загиблим та закатованим невинним жертвам війни. Схилимо голови перед їх неоціненним подвигом. Світла їм пам’ять!

З повагою міський голова Олександр Заборовець