Трагічна доля митців 20-30-х рр. минулого століття продемонструвала усьому світові непокірність українського духу, самобутність його багатої культури та невмирущість українських геніїв. За десятилітній період «розстріляного відродження» українська культура зуміла компенсувати своє відставання та навіть на деякий час переважити влив  політики асиміляції з боку Росії.

Попри майже столітню пам’ять про кожного учасника того періоду, ніхто не поверне їм непрожиті повністю життя. Приміром, один із письменників на світанку тоталітаризму Валер’ян Підмогильний був розстріляний у 36 років. Він міг ще творити і творити… Але його вбив капітан Матвеєв в урочищі  Сандармох. Там, у 30-х роках НКВС розстріляли майже 10000 осіб 58 національностей.

Валер’ян Пімогильний походив з бідної селянської родини. Його батько завідував маєтком місцевого поміщика і помер рано. Хлопчик з дитинства вирізнявся твердістю свого характеру та світобачення і рано проявив сильну тягу до навчання.  Однак в подальшому отримати вищу освіту не вдалося через брак фінансів. З перших його літературних творів дуже тонко та завуальовано проявлялося неприйняття сталінського режиму та радянської влади. Було це не лише у творах, а й у вчинках. Перебуваючи на Тижневі України в Москві, Підмогильний та інші українські письменники зустрілися із Сталіним.  Борис Антоненко-Давидович згадував, що коли наприкінці зустрічі Лазар Каганович закликав усіх заспівати вождю українську пісню, Підмогильний та він потай втекли із зали.

Важливою у житті письменника є також участь у літературно-мистецькому житті, зокрема, членство у щойно створеному «Асписі» (Асоціації письменників), з якого потім виокремилося літературне угруповання «Ланка» (1924–1926), яке з 1926 року було перейменоване на «Марс», тобто «Майстерню революційного слова». Участь у різних літературних групах сприяла поширенню творчості Підмогильного. Його твори друкувалися в літературних збірниках і журналах, серед яких були видання, заборонені владою.

Митець всім своїм єством хотів завадити поширенню радянської влади в Україні. Його серце краялося від її несприйняття.  Один із мешканців будинку “Слово”, де у Харкові проживав Підмогильний, згадував, що в період голоду Валер’ян Підмогильний  був одним із організаторів особливої їдальні для жителів будинку. А влітку 1933 року письменник разом з Антоненком-Давидовичем, Борисом Тенетою та Іваном Багряним здійснив велосипедну подорож Центральною Україною, щоб на власні очі побачити страшну руку геноциду української нації – голодомору. Коли Підмогильний зрозумів, що його творчість може бути припинена другою хвилею репресій в Україні, він вирішив виїхати на полярну північ Росії, де можна було б знайти якусь роботу. На жаль, прозаїк не встиг. Його заарештували 8 грудня 1934 року  невдовзі після вбивства радянського політичного діяча Сергія Кірова, що стало формальним поштовхом для масового терору населення, яке було, за іронічними словами письменника, «елементом нетрудовим і класово ворожим» для сталінської влади.

3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції Підмогильному винесли вирок «Розстріляти», щоб звільнити місце для нових жертв. Разом із письменником у той день в урочищі Сандармох було знищено близько 1000 в’язнів, серед яких були  Микола Зеров, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш. Українському суспільству ще належить осягнути національне й культурне значення літературної творчості Валер’яна Підмогильного. Ми маємо пишатися й громадянській його позиції протистояння анти людській тоталітарній сталінській політиці.

Валеріана Підмогильного було реабілітовано 1956 року. На Байковому кладовищі Києва є могила сім'ї Підмогильних.

Твори та Оповідання:

• «Важке питання» (1917) «Добрий Бог» (липень 1918) «Гайдамака» (серпень 1918) «Ваня» (березень 1919) «Старець» (серпень 1919) «Пророк» «На іменинах» (вересень 1919) «Дід Яким» (вересень 1919) «На селі» (вересень 1919) «В епідемічному бараці» (1920) «Собака» (1920) «Проблема хліба» (1922) «Іван Босий» (березень 1922) «Син» (1923) «Військовий літун» (1923) «Історія пані Ївги» (1923) «Сонце сходить» (1924) «Третя революція» (1925) «З життя будинку» (1933)

     Повісті:

• «Остап Шаптала» (1921) «Повість без назви» (1933—1934) Романи «Місто» (Київ, 1927) «Невеличка драма» (1930) Збірки Твори, Том І, збірка оповідань, 1919 Військовий літун, збірка оповідань, 1924 Проблема хліба, збірка оповідань, 1930

     Переклади:

- Валер'ян Підмогильний — один з найвизначніших українських перекладачів французької літератури. За своєю стилістичною точністю та мовною віртуозністю його переклади Анатоля Франса, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Гельвеція, Дідро досі вважаються неперевершеними й охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами.

За інформацією інтернет-видань