Видатний український вчений, академік АН України, історик, письменник і перекладач. Один із провідних лінгвістів і засновників сходознавства в Україні. Автор фундаментальних досліджень зі славістики, арабістики, іраністики, семітології, тюркології., людина-енциклопедія, людина-легенда з унікальною пам’яттю і феноменальною працездатністю. Написав понад 1000 наукових праць (монографій, підручників, статей) з історії літератур, мов, етнографії, фольклору, мистецтва, релігії народів Близького та Середнього Сходу, Кавказу, Західної Європи. Досліджував українську мову: її походження, історію, правопис, розвиток літературної мови, діалекти. Редактор перекладних словників та багатьох наукових збірників.
Агатангел Юхимович Кримський (літературний псевдонім А. Хванько) народився 15 січня 1871 року в місті Володимирі-Волинському, нині Волинська область у родині вчителя історії та географії Юхима Кримського. Походив із кримськотатарського роду: дід Агатангела Кримського, кримський татарин, перейшов у православ'я. У дитячі роки його батьки переїхали до Звенигородки (нині Черкащина).
У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його до місцевого училища, де Агатангел провчився п'ять років (1876–1881). Після навчання в протогімназії в Острозі (1881–1884) та Другій київській гімназії (1884–1885) вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана (1885–1889). Опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. Усього він знав шістдесят мов. У колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі.
У 1889–1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві, де готували перекладачів і чиновників для роботи на Сході. Основними дисциплінами науковця були: арабська філологія, іслам та арабська література, перська і турецька мова та література. У 1892–1896 роках пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця Всеволода Міллера, славіста Романа Брандта, знавця індоєвропейських мов Пилипа Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології в Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції з всесвітньої історії в професора Володимира Гер'є.
Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану. Після повернення, з 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу. За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.
1918-1928 – під час гетьманату Скоропадського повертається до Києва, де стає секретарем заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Всеукраїнської академії наук, а фактично керує нею. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії. Викладає в Київському університеті, створюючи українську школу орієнталізму. З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. У 1918–1921 роках працював професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 8 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН.
У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918–1928 роках. 12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг Рада народних комісарів Української СРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; його звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.
З 1929 року Кримського почали переслідувати, позбавляти посад. В 1928 році більшовицький уряд не затверджує Кримського на посаді секретаря Всеукраїнської академії наук України, а невдовзі ліквідує всі установи, які очолює вчений. У 1930-х роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. 20 липня 1941 року Кримського заарештовано співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності й ув'язнено в одній із тюрем НКВС у Кустанаї, тоді Казахська РСР, СРСР (нині — Костанай, Казахстан). 25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7. Реабілітований 1957 року. Особистий архів А. Кримського зберігається в НБУ ім. В. Вернадського та Науковому архіві Наукової бібліотеки НаУКМА.
Кримський не мав щастя в особистому житті, протягом життя таємно й безнадійно кохаючи Лесю Українку. На його шістдесятирічному ювілеї в приміщенні теперішньої президії Академії наук України Павло Тичина прочитав присвячений Кримському вірш, де згадувалася «вічно мрійна Леся Українка», що розкрило цю таємницю. Особисте життя Кримського було заповнено клопотами про брата і сестру, а пізнє одруження не принесло щастя й родини. Напівсліпий, немічний самотній вчений потребував допомоги секретаря, читця або коректора. Таким помічником був для нього Микола Левченко, якого він усиновив і який з часом став дослідником, завідував академічною друкарнею. Дослідник історії науки Ігор Шаров у своїй книзі «Вчені України: 100 видатних імен» зазначає, що 1929 року, коли почалися арешти, які завершилися інспірованим НКВС процесом над Спілкою Визволення України, Левченка разом з багатьма іншими співробітниками Академії було репресовано. Перед цим він своїм свідченням врятував Кримського від арешту. Після заслання Левченка залишилася його вагітна дружина і, щоб дати дитині ім'я, Кримський усиновив новонародженого хлопчика.
Незаперечними і унікальними є заслуги А.Кримського у вивченні і розвитку української мови. Автор «Української граматики», «Нарисів з історії української мови», «Давньокиївської говірки», «Базисних правил українського правопису», упорядник першого видання «Головних правил українського правопису», він присвятив низку праць українській літературній мові, її збагаченню й унормуванню, категорично виступаючи проти «погодінської теорії» та імперської версії про «колиску трьох братніх народів». Також відомий своїми студіями з антропології, етнографії та фольклористики, написав низку студій з літературознавства, зокрема про І. Вишенського, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Котляревського, Г. Квітку-Основ’яненка, І. Карпенка-Карого, О. Кобилянську, М. Коцюбинського, П. Тичину, Лесю Українку, Ю. Федьковича та ін.
Ім’я Агатангела Кримського присвоєно Інституту сходознавства НАН України, Володимир-Волинському педагогічному коледжу, вулицям у Києві, Вінниці, Луцьку, Білій Церкві, Нововолинську, Малині, Звенигородці та в інших населених пунктах. Проводяться щорічні міжнародні наукові читання ім. А. Кримського, встановлено премію ім. А. Кримського НАН України, Волинську обласну літературно-мистецьку премію його імені.
За матеріалами інтернет видань
