Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги для українського народу на довгі-довгі віки. Вона злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному вдосконаленню людини так і не визначено.

Григорій Сковорода, український письменник і філософ, народився З грудня 1722 року в с. Чорнухи на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Виявивши змалку хист до навчання, закінчив чотирирічну дяківську школу і в шістнадцять років вступив до Києво-Могиляпської академії, де навчався з перервами (1738-1741; 1744-1750). За високий талант співака й музиканта його запрошено до Петербурга, де юнак був співаком царської придворної капели (1741-1744). Проте вигоди придворної служби не спокусили його і Сковорода повертається на шкільну лаву.

З 1750 по 1753 роки Григорій Сковорода провів у закордонних подорожах у складі державної місії. Подорож сприяла розвитку поглядів філософа, набуттю досвіду, знайомству з культурою, побутом, історією, освітою європейських країн. Повернувшись в Україну, у 1753 р. стає викладачем духовної семінарії в Переяславі, де викладав курс поетики (піїтики), який розробив сам. Через конфлікт з начальством змушений покинути роботу.

Залишившись без роботи Сковорода погоджується на посаду домашнього вчителя у сім'ї поміщика Степана Томари на Полтавщині в с. Ковраї, де з перервами перебуває 5 років (1753-1754: 1755-1758). Саме тут з’явились перші поезії.

Григорія Сковороду приваблює й викладацька діяльність, і в 1759-1768 роках він працює у Харківському колегіумі, де поряд із педагогічною діяльністю продовжує літературну творчість: пише поезії та байки. I, знову ж таки, залишає викладання через конфлікт із начальством. Саме з 1768 року він починає життя мандрівного філософа й письменника: подорожує по Україні, укладає збірки «Сад божественних пісень», «Басні Харківські», пише філософські твори. Незадовго до смерті Сковорода склав список своїх праць (18 оригінальних та 7 перекладів, 4 з яких досі не знайдені). Писав свої твори автор тогочасною книжною українською, латинською і грецькою мовами.

9 листопада 1794 p., перебуваючи в с. Іванівні на Харківщині (нині с. Сковородинівка), Г. Сковорода помирає. За легендою, він передбачав день своєї смерті й сам склав епітафію (нагробний напис) для своєї могили: «Світ ловив мене, але не піймав».

У 1972 році у Сковородинівці відкрито літературно-меморіальний музей, а в Києві, Харкові та селищі Чорнухи споруджено оригінальні пам’ятники Г. Сковороді. Його ім’я було присвоєно Харківському державному педагогічному університету, Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університету, Інституту філософії Національної академії наук України. У космічному просторі Всесвіту за № 2431 існує мала планета, названа – Сковорода».

За життя твори Г. Сковороди не видавалися. Перші публікації з’явилися до 100-річчя з дня смерті філософа. У 1994 році вперше було здійснено видання усіх творів Григорія Сковороди у перекладі сучасною українською мовою та перекладів творів Цицерона, Плутарха, Горація, Овідія. Для того, щоб завжди жила пам’ять про видатного українського просвітителя – гуманіста, філософа, поета, педагога, феномена української культури Григорія Савича Сковороду, у Лебедині відтепер є меморіальна дошка на його честь

Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами та викликала інтерес. М. Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і який би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд»

За матеріалами інтернет-видань