За релігією цигани на Наддніпрянщині були православні, в Галичині й на Закарпатті — греко-католики. Проте вони відвідували церкви лише в дні великих свят. Коли дітям виповнюється 10—13 років, проводиться хрещення, де в куми кличуть декілька пар. Перша Біблія циганською мовою була видана у СФР Югославія у 1991 році.

Кочові цигани мали язичницький світогляд, який, однак, мав релігійне спрямування: вони вірили у існування Бога, диявола, душі, потойбічного життя. Використання талісманів, оберегів притаманне для всіх груп циган, окрім кримців. Вони, за їхнім розумінням, могли захистити їх від нещасть та хвороб. Є серед релігійних вірувань і архаїчні, древні елементи: культ проклятих речей, численні ритуальні забобони — мехріме, вірування в щасливу й нещасливу руку, у пророчі сни, в існування нечистої сили — русалок, домовиків, мерців та інше.

Своєрідний культ берегині сім'ї у ромів представлений культом ікон, які були одними із найважливіших оберегів. Невеличка іконка зберігалась у кожній кочовій кибитці. За повір'ями циган вона мала розміщуватись на лівій внутрішній стінці кибитки, де захищала від хвороб ліву, серцеву частину тіла того, хто керував кіньми, його ліву руку, яка тримала пугу — символ глави сім'ї та господаря.

Кожен табір мав власну таборну ікону, яка належала всім. Її зберігали у кибитці предводителя табору — вайди. Головні події в житті певного циганського роду відбувались біля цих ікон, з ними проводили безліч обрядів та ритуалів. Її берегинею завжди була найстаріша та наймудріша в таборі жінка.

У 1991 році в Луцьку було знайдено єдину уцілілу табірну ікону на території України, яка належала кочовому табору етногрупи ловарі. Тепер вона зберігається в Білоцерківському державному краєзнавчому музеї.

В кочових циган України побутував також культ вогню. У минулому, та й у наш час, з ним асоціюються добрі сили природи, які оберігають сім'ю. Культ вогню був настільки великим, що до того часу, доки вогнище не згорить, табір з місця не знімався, а вночі його підтримували молоді нежонаті хлопці. У наш час біля вогню циганки проводять магічні ритуали.

Незалежно від приналежності їх до певної етногрупи, у поховальному обряді циган України найбільше проявляються їхні власні язичницькі релігійні погляди. Вони вважають, що покійник не помер, а пішов в інший світ, в якому він буде мати нове повноцінне життя. Померлого проносять повз його шатро, біля якого виставляються миски та сковороди з спеціально приготовленими стравами, щоб задобрити покійного. За віруваннями циган, покійник непокоїть свою сім'ю, тому кочові цигани якнайшвидше залишали могилу і від'їздили на велику відстань. Осілі цигани в наш час споруджують спеціальні саркофаги, щоб покійник не приходив вночі до дому і не непокоїв їх. Як колись, так і у наш час, могилу споруджували у вигляді повноцінного житла: саркофаги являють собою викладені цеглою стіни та дно поховальної ями, куди опускається домовина; на стінки кладеться плита, яка засипається землею; ліворуч від голови покійника та над його головою в стінці роблять скляні віконця, щоб він міг спостерігати за світом, який залишив. Цигани католицького обряду споруджують саркофаг на поверхні землі, у вигляді склепу.

Ватутінський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану