На початку 80-х минулого століття стрімко загострилась політична та соціально-економічна кризи комуністичного режиму.  З року в рік ситуація загостювалась і було очевидно, що настає крах СРСР, адже майже в кожній республіці почали все активніше проростати паростки демократичних настроїв. Люди бажали змін, прагнули до свободи.

Весною 1990-го проголосила незалежність Литва. Готувалися до цього Латвія і Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРСФСР. Бурлила й Україна.

Набирав силу Народний Рух, швидко множилися інші демократичні й патріотичні організації. Українська міжпартійна асамблея прямо на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки. Національно-визвольний рух українців швидко набирав обертів. Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на ХХVІІІ з’їзді прийняла резолюцію про державний суверенітет.

Прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет стало важливим елементом процесу державотворення. В самому документі суверенітет трактувався як «верховенство, самостійність, повнота й неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». І хоча мова не йшла про вихід із складу СРСР (передбачалося, що принципи Декларації будуть використані для укладання нового союзного договору). Однак, насправді українська Декларація про суверенітет стала фактично програмою побудови незалежної держави.

Вшановуючи цю визначну подію нашої новітньої історії, усі ми повинні усвідомлювати, що сьогоднішній і завтрашній день Української Держави залежить особисто від кожного з нас. Патріотизм, активна життєва позиція, наполеглива повсякденна праця – ось запорука нашого щасливого майбутнього. Бережімо нашу незалежність – вона вистраждана тисячами життів та багатовіковою боротьбою Українського народу!